STRATEGIES & TECHNOLOGIES
 
 
 


Rambler's Top100
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов

СТРАТЕГИИ И ТЕХНОЛОГИИ

 

Пользовательскогопоиска

Прощання з динозаврами

Віталій ПОРТНИКОВ, «КОНТРАКТИ»

Чому вимирають олігархи. Коли ми дивувалися лиску й успіху олігархів, ми забували про головне: вони нічого, по суті, не заробили


Нещодавно ці люди були живими символами швидкого великого успіху. Мільярди доларів на рахунках і в активах недавніх молодших наукових співробітників, розкішні яхти, футбольні команди, стадіони, хмарочоси, особняки й вілли, красуні дружини, діти в британських школах. І найголовніше — влада. Не лише над економікою, а й над країнами, у яких вони накопичували свої небувалі статки. Здається, це називалося «олігархічним капіталізмом», чи не так? Олігархи допомогли хворому Борису Єльцину, який стрімко втрачав популярність, виграти другі президентські вибори в Росії, а потім довго лаялися між собою за вплив і посади для підконтрольних політиків. Олігархи разом із єльцинськими родичами зупинилися на кандидатурі випадкової людини, яка нічим ніколи серйозно не управляла, — Володимира Путіна, і перетворили сірого чиновника на другого російського президента й національного лідера країни. Олігархи не дали цьому чиновникові, який увірував у власну могутність, залишитися на третій термін і навіть знайти вірного спадкоємця, змусивши його назвати іншу, настільки ж непомітну кандидатуру. Олігархи вирішили, що саме Віктор Ющенко, цей сміливий борець із корупцією й бандитами, буде найкраще оберігати їхні інтереси в сутичці з тими, хто поставив на ще одного невтомного борця за народне щастя, — Юлію Тимошенко. Олігархи...
Втім, давайте прощатися. Олігархічний капіталізм закінчився, панове присяжні засідателі. Займіться справами обвинувачуваних.
Коли ми дивувалися лиску й успіху олігархів, ми забували про головне: вони нічого, по суті, не заробили. Гроші дісталися їм не те щоб зовсім випадково — боронь Боже, нічого випадкового не буває, — але завдяки міцним зв’язкам у старому партійному, комсомольському, чекістському апараті. Вони ставали гарною ширмою для нових чиновників, які приватизують державний капітал і не бажають у цьому зізнатися. Багато хто з них були касирами, а не підприємцями. Інші — керуючими, а не підприємцями. Була ще категорія осіб, які вміли, як би це пом’якше сказати, не зупинятися там, де будь-яка нормальна людина сказала б собі: стоп! Отакі гонщики, які душили всіх і вся на своєму шляху. Якщо ви справді думаєте, що так і потрібно заробляти гроші — то ви теж без п’яти хвилин олігарх. У вас просто не вийшло.
Ну і що ж тут такого — запитаєте ви. Адже гроші в них були? Звісно, були. І не лише чужі, а й свої — як не створити власного мільярда, коли управляєш десятком чужих? Не було тільки критерію якості бізнесу. Оскільки вони ніколи не були бізнесменами, вони зовсім не розуміли, куди саме вкладати гроші, а куди не слід, що ризиковано, а що не дуже. Пузир олігархії луснув разом із ціновими пузирями на ринках нерухомості та експорту сировини, луснув разом із закінченням періоду банального перепродажу банками взятих за кордоном валютних кредитів. Чи могли підказати олігархам правильні ходи грамотні радники? Можливо, але в таких людей майже ніколи не буває грамотних радників. Бо будь-який грамотний радник дуже швидко запідозрить недобре, переконається в безперспективності та мстивості клієнта й утече, побоюючись за своє життя. Тому їх оточували здебільшого вимуштрувані підлабузники, які імітували бізнес-навички та благополучно завели патронів у болото.
Уже загрузнувши, олігархи кинулися по допомогу до держави. Ой, мамо, я зараз лусну від сміху! До держави! До тієї самої держави, яку вони ж самі й побудували, напхали корумпованими дилетантами, обнесли частоколом із колючим дротом, щоб жоден професіонал не пробрався у владу. І тепер, перетворившись на дрібних торговців пасивами, сидять у приймальнях, сподіваючись на те, що держдопомога дозволить перечекати скруту, виплатити борги, не втратити закладеної власності... І щойно держава дає їм гроші, норовлять їх не пустити на порятунок власного бізнесу і робочих місць, а приховати десь подалі. А найцікавіше — ось закінчаться в держави гроші, що робитимуть далі її нещодавні володарі?
Це не риторичне запитання, бо на нього є проста відповідь — вони розоряться. Щоправда, разом із ними настане кінець і тій чудовій економіці, яку олігархи вибудували в країнах, що їм дісталися. І тому примарному добробуту, який змусив мільйони людей повірити, що «олігархічний капіталізм» — для всіх, а не лише для жменьки самовдоволених випадковостей. І політикам, які самозабутньо обслуговували своїх спонсорів або самі виявлялися власниками мільярдних статків, — досить показувати чисті руки! А що буде далі? А далі всім нам доведеться просто працювати, як би огидно це не звучало. І будувати економіку тих, що заробляють, а не розоряють, кидають і крадуть. Нормальну економіку без динозаврів.

http://www.kontrakty.com.ua

 

 
 
Copyright ©2008-2012 Straregies & Technologies