STRATEGIES & TECHNOLOGIES
 
 
 


Rambler's Top100
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов

СТРАТЕГИИ И ТЕХНОЛОГИИ

 

Пользовательскогопоиска

Деякі питання сплати кредитів

g Євгеній Губа, бухгалтер-експерт

Клієнт завжди правий — це, на жаль, не про кредитні договори, укладені з банками. В багатьох випадках, від клієнта (юр особи, фізособи) нічого не залежить — все за нього вирішує банк. І проценту ставку підвищує в односторонньому порядку і кредит вимагає погасити достроково. Чи вірний такий підхід?.

Кредитний договір та проценти
Відповідно до ч.1 ст.1054 § 2 ЦКУ, за кредитним договором банк (або інша фінансова установа), тобто кредитодавець, зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник, в свою чергу, зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Причому, до відносин за кредитним договором застосовуються положення § 1 гл.71 ЦКУ (якщо інше не встановлено § 2 гл.71 ЦКУ і не випливає із суті кредитного договору). Звернемося до § 1 гл.71 ЦКУ.
В ст.1048 гл.71 ЦКУ зазначено, зокрема, наступне:
— розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором;
— якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ;
— у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як бачимо, ще до настання кризи законодавство передбачало, що саме банк та його клієнт мають домовитися щодо розміру та порядку одержання процентів. Але на практиці клієнти, щоб одержати кредит, підписували той кредитний договір, який пропонував банк. І це не дивно, адже внести зміни до проекту пропонованого банком кредитного договору неможливо. Така практика завжди викликала подив, а все тому, що банків в країні багато і у кожного з них своя кредитна політика. Тобто про змову тут мова не йде, лише про певну бездіяльність НБУ.
Донедавна розуміння норм ЦКУ банками було одне: кредитний договір містив певні умови, при настанні яких було можливе збільшення розміру процентів за кредитом. На якомусь етапі розвитку банківської сфери, банки, враховуючи ст.651 ЦКУ та інші вимоги цього кодексу, втілювали свої побажання щодо підвищення ставки процентів діючого кредитного договору не в односторонньому порядку, — вони різними методами намагалися тиснути на свого клієнта з вимогою укласти додаткову угоду з підвищеним розміром процентів. Якщо клієнт таку угоду підписував, то не зважаючи на тиск банку, це вважалося добровільним кроком. Отже банк та клієнт домовлялися про розмір процентів — нехай навіть і в такий спосіб. Наприклад, банк піднімав розмір проценту на 2%, добропорядний клієнт звертався до нього зі зверненням про недопустимість такого кроку та із застереженням про надсилання скарги до НБУ. В свою чергу, щоб вирішити питання «полюбовно», банк пропонував добровільне підписання додаткової угоди до кредитного договору зі збільшеним розміром проценту, але тільки на 1%. Клієнти, в більшості випадків, погоджувалися.

До відома

1. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
2. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Витяг зі ст. 651 ЦКУ

Негативні наслідки у вигляді масових неплатежів клієнтів виникли тоді, коли зазначений в кредитних договорах односторонній порядок збільшення розміру процентів почав втілюватися на практиці. Причому, майже всіма банками одночасно. Кожний банк визначав свої умови збільшення процентів, вважаючи об’єктивною підставою і зміну облікової ставки НБУ і ставки на міжбанківському ринку, а деколи просто посилаючись на рішення виконавчого органу банку. Наприклад, деякі банки вказують таке: «Банк має право — залежно від зміни вартості кредитних ресурсів на ринку позичкового капіталу змінити розмір процентної ставки, письмово повідомивши Позичальника про зміну процентної ставки на протязі 7-ми календарних днів з дати введення нової ставки». При цьому, за умовами такого кредитного договору позичальник зобов’язується: «При незгоді з новим розміром процентної ставки погасити заборгованість за кредитом протягом 10 календарних днів від моменту одержання повідомлення про зміну діючої процентної ставки, сплативши при цьому відсотки за фактичний термін користування коштами».
Офіційна позиція НБУ на односторонні договори та підвищення процентної ставки донедавна викликала подив.

Позиція НБУ
Відповідно до абз.1 п.3.5 Правил № 168, банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Щоправда, судом (Постанова № 1/72) цей абзац визнано протиправним. На думку суду, Нацбанк в межах своїх повноважень повинен був визначити конкретні випадки, що поряд зі зміною облікової ставки НБУ можуть бути підставою для зміни відсоткової ставки, що усуне будь-які розбіжності у розумінні зазначеної норми та можливості для зловживань. Звісно, НБУ на це не звернув уваги. Тобто, захист прав споживачів був відкладений до іншого слушного моменту.
Згідно абз.2 п.3.5 Правил № 168, банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв’язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку). Саме головне, що судом визнано цей абзац (Постанова № 1/72) таким, що відповідає законодавству, тому підстави для визнання його недійсним відсутні. Тобто фактично було підтверджено, що на свій розсуд банк не має права змінювати процентну ставку — її підвищення має залежати від настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Яка це подія, нагадаємо, НБУ своєчасно та детально не визначив.
Звернемо увагу, на думку позивача, завдяки якому було прийнято Постанову № 1/72, Нацбанк змінює приписи закону і забороняє банківським установам отримувати плату за надані банком послуги, що негативно вплине на розмір прибутку банку, і, відповідно, акціонера банку.
Заради справедливості відзначимо, що саме банк позивача на сьогодні адекватно реагує на результати фінансової кризи, тобто підвищення ставки процентів за кредитним договором якщо і здійснюється, то тільки в окремо взятих випадках.
В свою чергу суд, на нашу думку, прийняв слушне і об’єктивне рішення, фактично порадивши НБУ доопрацювати свій нормативно-правовий акт, в тому числі для захисту справ споживачів, тобто тих клієнтів банку, які беруть кредит. Чим закінчилось відстоювання інтересів банківського бізнесу — не тема сьогоднішньої публікації. Наразі на початок кризи, ми неодноразово чули від НБУ лише те, що розмір процентів та процедура їх підвищення — це справа сторін кредитного договору, тобто банку та клієнта-позичальника. Про вимоги ЦКУ та Правил № 168, їх неухильне дотримання, в першу чергу банками, наразі не йшлося. Врешті решт, реагувати потрібно було на всі випадки підвищення процентної ставки в односторонньому порядку без вагомого обґрунтування зі сторони банка. Також НБУ міг визначити події, за яких банк має право підвищувати ставку процентів та порядок доведення обґрунтування такого підвищення до клієнтів. Але маємо те, що маємо.
Надалі НБУ було задекларовано деякі кроки на зустріч позичальникам. В Листі № 18-311 НБУ звернув увагу банків на випадки, за яких можливе внесення змін до діючих кредитних договорів в частині вартості кредиту. Далі більше — почали з’являтися прямі рекомендації та вимоги. Зокрема, п.3 Постанови № 413 рекомендувалося банкам:
— переглянути в бік зменшення процентні ставки за кредитами, наданими в іноземній валюті, з урахуванням якості стану обслуговування позичальниками заборгованості за основним боргом та відсотками (комісіями) за ним, а також стану дохідності банку, з метою зниження ризиків невиконання позичальниками своїх зобов’язань за такими кредитами;
— у разі погіршення ліквідності відмовитися від укладання договорів про відкриття кредитних ліній і надання інших безумовних кредитних зобов’язань та з урахуванням стану дохідності банку та реальних можливостей позичальників вживати заходів щодо дострокового погашення кредитів.

Нам не відомі випадки виконання першої рекомендації НБУ в частині зменшення процентних ставок за кредитами, а от «оцінювати» реальні можливості позичальників для цілей дострокового погашення кредитів банки почали ще до прийняття Постанови № 413, в тому числі за допомогою так званих «колекторських» фірм. Головним же для кожного позичальника, який мав стабільний дохід, було бажання сплачувати кредит за діючою, а не підвищеною ставкою процентів, та відсутність вжиття до нього будь-яких заходів щодо дострокового погашення кредиту. Тому НБУ було Листом № 47-112 доведено певні рекомендації банкам, які вцілому можливо звести до таких тез:
1. Банки ігнорують ст.651 ЦКУ, Закон № 1023 та Правила № 168, та не надають позичальникам вичерпні для них обґрунтування стосовно підстав для підвищення відсоткової ставки;
2. В повідомлені банків клієнтам про зміну відсоткової ставки за споживчими кредитами банки в якості аргументації наводять, зокрема, зміну облікової ставки НБУ та зміну кредитної політики банку, що є недопустимим.
3. На думку НБУ можливе внесення змін до діючих кредитних договорів в частині вартості кредиту, зокрема, зміна процентної ставки за кредитом має бути адекватною тим подіям (у тому числі зміна облікової ставки НБУ), які мали безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку.

До відома

У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Витяг з п.4 ст.11 Закону № 1023

Зважаючи на наведене, НБУ зобов’язує керівників банків посилити контроль за дотриманням банком, філіями, відділеннями та іншими їх підрозділами вимог Закону № 1023 під час розгляду питання щодо обґрунтованості підвищення відсотків за діючими кредитними договорами. У випадку ж виявлення недотримання банками зазначених вимог банківського законодавства, НБУ будуть застосовуватись до банків — порушників певні заходи впливу, зокрема, щодо зупинення здійснення банком окремих видів операцій.
Однозначно позитивна позиція НБУ, і добре що вона була озвучена пізно, аніж ніколи. Але й досі ніхто не дав відповіді на два запитання: чому розглядає мий лист з’явився в грудні 2008р., а не, скажімо, у вересні (а то й раніше), коли почалися позначатися негативні тенденції в економіці і фінансовій сфері країни на добробут громадян? чому ми і досі не почули гучного розголосу подій, пов’язаних з зупиненням здійснення окремими банками окремих видів операцій? Адже, планування та передбачення тих чи інших подій в фінансовій сфері ніхто не відміняв та й необґрунтоване підвищення процентів за кредитними договорами було, і з’явилася ця тенденція не вчора.
З прийняттям Закону № 661, яким внесено зміни до ЦКУ та Закону № 2121, для позичальників все змінилося в кращий бік. Так, тепер у ЦКУ міститься норма, яка забороняє збільшення банками в односторонньому порядку встановленого кредитним договором розміру процентів.

До відома

1. Розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
2. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.
3. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Ст. 1056-1 ЦКУ

Згідно з ч.4 ст.55 Закону № 2121, банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

Отже, з прийняттям вищенаведених змін до нормативно-правових актів, збільшення розміру процентної ставки фактично може допускатися лише за угодою сторін кредитного договору.

Як відразу наголосив НБУ в Листі № 40-210, ці зміни внесені з метою захисту прав та законних інтересів клієнтів банківських установ та припинення практики односторонньої зміни умов укладених кредитних договорів. Крім того, в цьому листі зазначено, що коли кредитним договором передбачена можливість зміни процентної ставки по кредиту в залежності від зміни облікової ставки НБУ або в інших випадках, банки повинні в такому договорі вказати правило, керуючись яким має змінюватися процентна ставка (тобто, що може слугувати підставою для зміни процентної ставки, фактори, які обґрунтують таку зміну, правило впливу ринкових умов на розмір процентної ставки і таке інше). Примітка НБУ суттєва:
— він не визначає для банків єдиних вимог щодо зміни процентної ставки;
— банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв’язку з волевиявленням однієї із сторін;
— про зміну процентної ставки кредитодавець повинен завчасно повідомити позичальника (в письмовому вигляді), а без такого повідомлення будь-яка зміна процентної ставки є недійсною (тобто, договір вчинений у письмовій формі, повинен у письмовій формі і змінюватися).
Згідно ст.1055 ЦКУ, кредитний договір укладається у письмовій формі. При цьому, кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Вбачаємо в цьому роз’ясненні НБУ деяку невизначеність — адже ми вважаємо, що тепер мова має йти не про повідомлення позичальника, а саме про те, як підписати з ним угоду про зміну процентної ставки, яка б трактувалася саме угодою сторін. Якими б не були умови кредитного договору, повідомлення, на наш погляд, таким не являється за визначенням — це все ж таки односторонній порядок змін. Вирішення питання цивілізованим шляхом передбачає запрошення кредитоотримувача до перемов щодо питання зміни процентної ставки, і в разі обґрунтування банком своїх вимог (інколи, цілком правомірних) згідно діючого законодавства та умов кредитного договору, такі перемови мають закінчитися підписанням письмової додаткової угоди до договору.
Щоправда, в Листі № 40-210 не вказано, яких кредитних договорів воно стосується — тих, що підписанні до набрання чинності Законом № 661, чи тих, що після. Вважаємо, що НБУ мав би мати з цього питання власну позицію. А так питання щодо дії цього закону у часі є відкритим. Одні фахівці висловлюють думку, що внесені зміни до законодавчих актів стосуються всіх кредитних договорів без виключення незалежно від часу їх укладення. Адже начебто у Законі № 661 немає відповідних застережень, та й логіка цього вимагає. Але, по-перше, навіть НБУ не висловив підтвердження цієї точки зору, а по-друге, законодавці після прийняття зазначеного закону, посилаючись на ЦКУ відразу висловились про те, що ці зміни стосуються лише кредитних договорів, які укладатимуться після набрання чинності Законом № 661.

До відома

1. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
2. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
3. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Ст.5 ЦКУ

Звертаємо увагу, що деякі банки просто вимушені піднімати проценти за кредитним договором дійсно керуючись погіршенням їх фінансового стану із-за загальної економічної ситуації в країні та керуючись певною мірою незбалансованою державною політикою (в тому числі щодо них), обґрунтовуючи об’єктивно зміни та встановлюючи в договорі правила, які визначають взаємозв’язок підвищення процентної ставки з впливом ринкових умов та вартістю кредитних ресурсів (наприклад, зміна ставки на міжбанківському ринку тощо). Щоправда, недоліком подібних дій є те, що в кредитному договорі неможливо навести чітке формулювання, щоб у сторін такого договору не виникало жодного сумніву, чи настала зазначена підстава для збільшення процентної ставки чи ні. Погодьтеся, що саме банк володіє потрібною інформацією в повній мірі, може нею маніпулювати, а більшість клієнтів до неї доступу не мають, та й розібратися без допомоги спеціаліста у цій сфері, правомірно відбулося підвищення чи ні, не зможуть.
Інша річ, коли банки піднімають ставки процентів за кредитними договорами керуючись збереженням рівня прибутку, який був, наприклад, в минулому році, маючи при цьому збільшений (або навіть незмінений) розмір заробітних плат працівників (в тому числі, керівників), розгалужену систему преміювання, надбавок і доплат, стабільний дохід від інших операцій (наприклад, купівля-продаж іноземної валюти, плата за грошові перекази тощо) та непомірні витрати на утримання офісних приміщень та парку автомобілів, представницькі витрати, що перевищують заробітну плату половини працівників. Здається, в такому випадку ніякої мови не може йти про «виживання» банківської сфери, про отримання допомоги від держави, та про те, що в «умовах кризи всі мають понести витрати», тобто, більш правомірним є збільшення контролю до таких фінансових установ зі сторони НБУ.

Повідомлення про зміну ставки процентів
Банк є власником своїх ресурсів і цілком логічно, що саме він має право визначати вартість їх використання. Здається всім позичальникам також зрозуміло, що банк має дотримуватися вимог діючого законодавства, умов кредитного договору з об’єктивними причинами про підвищення кредитної ставки та зрозумілою процедурою інформування клієнта про таке підвищення і укладення відповідної додаткової угоди до діючого договору. Наразі ж, відстояти свої права можна керуючись вищезазначеними нами нормами.
В разі порушення банком прав клієнта, наприклад, методом надсилання повідомлення про збільшення ставки процентів в односторонньому порядку без вагомих на те підстав (наприклад, клієнт своєчасно сплачує щомісячну суму відсотків та здійснює своєчасне (дострокове) погашення основної суми кредиту, а банк підвищує ставку процента так би мовити за рішенням виконавчого органу банку або ж в разі зміни кредитної політики банку), рекомендуємо, перш за все звертатися письмово до керівника банку. В своєму звернені або скарзі потрібно обґрунтувати недопустимість одностороннього підвищення розміру процентної ставки кредитного договору за тих підстав, що пропонуються. Крім того, має бути чітке посилання на вимоги діючого законодавства. Зверніть увагу — звернення має бути надіслане рекомендованим листом з повідомленням або ж надане в банк особисто та відповідним чином зареєстроване. В ньому слід висловити також прохання про отримання відповіді в письмовій формі, адже багато банків вдаються до телефонної відповіді без обґрунтування будь-яких підстав в незадоволенні прохання клієнта. В разі неотримання відповіді або ж отримання негативної відповіді від банку, в клієнта є деякі дієві інструменти для захисту своїх прав. По-перше, можна звернутися до НБУ з таким самим зверненням (не забуваючи про письмову його форму). В деяких випадках цього цілком достатньо. По-друге, є телебачення — як правило ліквідні банки не хочуть витоку інформації і погоджуються на вимоги клієнта. І останнє, якщо навіть НБУ не захистить інтереси клієнта, можна звернутися до суду з відповідним позовом.
У всіх цих випадках клієнт має шанс на відкликання банком повідомлення про зміну ставки процентів або ж взагалі його скасування. Але не слід забувати і про те, що він і надалі залишатиметься тим позичальником, який має дотримуватися вимог діючого кредитного договору. А такий договір містить дуже багато підстав для підвищення процентної ставки. Наприклад, такі:
— у кожному випадку невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань щодо сплати основної суми кредиту або процентів за цим договором розмір процентної ставки збільшується на 1% річних, починаючи зі встановленого розміру;
— у кожному випадку невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань в частині щорічного укладення договорів страхування за цим договором розмір процентної ставки збільшується на 1% річних, починаючи зі встановленого розміру;
— за неповідомлення банкові про зміну свого місця проживання або місця перебування позичальник сплачує штраф у розмірі 3% від суми кредиту, за кожен випадок.
І це тільки частина штрафних санкцій або умов підвищення процентної ставки стандартного кредитного договору, тому позичальнику, при оскарженні повідомлення, слід бути готовим до нових односторонніх «повідомлень» з вимогою сплати той чи інший штраф або ж про підвищення кредитної ставки, а то й дострокового погашення кредиту. Наголошуємо, що самим оптимальним способом захисту клієнта є гарантії держави щодо виконання чинних нормативно-правових актів. Адже покарати будь-який банк не важко, будь на те політична воля. Але навіть за її відсутності в позичальника є деякі, хоч і мізерні шанси, відстояти свої права. Адже банк має набагато більше прав та фінансових можливостей, ніж більшість його клієнтів.
Насамкінець звернемо увагу на два цікаві моменти. По-перше, зауважимо тим, хто звинувачує клієнтів банків (будь то підприємство, підприємець чи фізична особа) про підписання кредитних договорів на невигідних для себе умовах — всі кредитні договори типові, і внести до них зміни клієнт банку не може, навіть якби хотів. Це питання потрібно в першу чергу адресувати тим, хто не змінює діючи умови кредитування, а клієнт вимушений обирати з найгірших умов найоптимальніші для себе. Наприклад, в даній статті були розглянуті одні з самих оптимальних умов кредитування — висновок робіть самі. По-друге, на сьогодні вже є достатньо багато позивних зрушень — це і розглянуті нами зміни діючого законодавства, і деяке, більш жорстке, в порівнянні з минулим роком, реагування НБУ на незаконні дії банків, і можливість клієнтів сплачувати валютні кредити за курсом, меншим від ринкового. Але про вирішення всіх проблем всіх сторін кредитних договорів на сьогодні не йдеться.

Нормативна база

ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. № 435-IV
Закон № 1023 — Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991р. № 1023-XII
Закон № 661 — Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12.12.2008р. № 661-VI
Закон № 2121 — Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000р. № 2121-III
Постанова № 1/72 — Постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 12.11.2007р. № 1/72 «Про визнання нечинною постанови»
Правила № 168 — Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою Правління НБУ від 10.05.2007р. № 168
Постанова № 413 — Постанова Правління НБУ від 04.12.2008р. № 413 «Про окремі питання діяльності банків»
Лист № 47-112 — Лист НБУ від 04.12.2008р. № 47-112/3204-17164
Лист № 40-210 — Лист НБУ від 05.01.2009р. № 40-210/34-62
Лист № 18-311 — Лист НБУ від 28.10.2008р. № 18-311/3496-14715

 

 
 
Copyright ©2008-2012 Straregies & Technologies