STRATEGIES & TECHNOLOGIES
 
 
 


Rambler's Top100
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов

СТРАТЕГИИ И ТЕХНОЛОГИИ

 

Пользовательскогопоиска

ШЛЯХЕТНИЙ ВІДКАТ

5

Олексій ГОШ, директор із комунікацій Reputation Capital

Топ-менеджерам скандинавської Statoil, що заплатили відкат іранському чиновникові, довелося пожертвувати посадами заради порятунку компанії

У середині 2004 року група компаній Statoil, норвезький лідер видобутку нафти й газу, опинилася в центрі гучного скандалу. Правоохоронні органи Норвегії і США розпочали розслідування, підозрюючи вищий менеджмент компанії в дачі великого хабара. 14 жовтня нафтовидобувний гігант, заперечуючи участь у незаконних діях, погодився виплатити штраф у 20 млн норвезьких крон (близько $3 млн). Однак це не врятувало Statoil від переслідування американської влади.

Нафтовий спрут

Statoil ASA, найбільша нафтова компанія на півночі Європи і одна з найбільших у світі, почала свою діяльність у 1972 році. Рішення про її заснування ухвалив норвезький парламент.
Через два роки після заснування компанія отримала можливість розробки найбільшого родовища в Північному морі. У 1975-му Statoil розпочала видобуток нафти й газу, експортуючи чорне золото своїм першим підводним трубопроводом Nor-pipe, що досяг берегів Великої Британії. У 1986-му система трубопроводів Statpipe почала транспортувати видобутий газ із району Північного моря на материк.

На початку 90-х Statoil зав’язала співпрацю з іншим гігантом — British Petroleum. Через два роки це вилилося в купівлю норвежцями мережі заправних станцій BP в Ірландії. Водночас Statoil спільно з Neste Chemicals утворює нафтопереробну групу Borealis.
У новому тисячолітті компанія пережила одну з найбільших реструктуризацій, що торкнулася і її міжнародної діяльності. Statoil продала більшість своїх активів у США. Також корпорація стала найбільшим експортером нафти на азійський континент. У 2002-му відбулася часткова приватизація Statoil, що стала найбільшою приватизацією в історії Норвегії. Того самого року відбувся вихід на IPO. У 2002 і 2003 роках Statoil визнають найкращим роботодавцем країни. Компанія є одним із найбільших постачальників сирої нафти на світовому ринку, а також великим постачальником природного газу на європейський ринок.

Нині Statoil забезпечує близько 60% шельфового видобутку вуглеводнів Норвегії. Також видобуток сировини ведеться в Алжирі, Анголі, Азербайджані, Бразилії, Китаї, Ірані, Лівії, Нігерії, США та Венесуелі. Крім того, норвезькій компанії належить низка нафтопереробних потужностей, розташованих у Бельгії, Данії, Франції та Німеччині. До того ж Statoil є учасником кількох трубопровідних проектів, серед яких нафтопровід Баку—Тбілісі—Джейхан. Один з офісів Statoil веде активні операції на роздрібному ринку. АЗС під норвезькою маркою працюють у Данії, Естонії, Ірландії, Латвії, Литві, Норвегії, Польщі, Росії та Швеції. Загальна чисельність персоналу компанії перевищує 27 тис. осіб. Виручка у 2005 році становила 393 млрд норвезьких крон ($72,7 млрд).

На початку нового тисячоліття амбітні цілі Statoil почали дедалі більше виходити за межі норвезької частини континентального шельфу Північного моря. Керівництво компанії поставило завдання втричі збільшити видобуток нафти й газу за кордоном до 2007 року. Для цього Statoil вирішила виділити понад 43 млрд крон як інвестиції у Венесуелу, Анголу, Алжир, Іран — країни, яким часто дорікають в обмеженні свободи слова й високому рівні корупції.

Таке безпрецедентне рішення викликало великий резонанс у суспільстві. Щоб уявити обсяг планованих вкладень, слід лише зазначити, що закордонні інвестиції всіх норвезьких компаній у 2002 році становили 27 млрд крон. У відповідь на численні докори громадськості та публікації у пресі голова Statoil Олаф Ф’єлл заявив: «Усім відомо, що норвезькі родовища досить розроблені, тому ми змушені шукати нові джерела. Компанія хоче розвиватися, а для цього важливо вести активні дії за кордоном. Що вдієш, якщо багаті запаси нафти й газу розташовані в країнах, які відрізняються від нашої? Ми маємо досвід роботи в таких регіонах і впевнені у правильності вибору».

Найперспективнішим з усіх розглянутих регіонів, як і очікувалося, виявився Іран. Країна площею 1,65 млн кв. км володіє 9% відомих світових запасів нафти, поступаючись пальмою першості лише Саудівській Аравії. Водночас запаси газу перевищують 15% обсягу світових багатств. Не дивно, що перспектива розпочати роботу на такому ринку приваблювала чимало видобувних компаній з усього світу, навіть попри неоднозначний імідж країни.

Через офшорний прохід

Першим кроком до перспективної співпраці стала зустріч віце-президента Statoil Річарда Хуббарда і директора Національної газової компанії Ірану Мехді Хашемі Рафсанджані. Два керівники зустрілися у 2001 році в офісі норвезької компанії для того, щоб започаткувати масштабний вихід європейців на ринок азійської країни. Як стало відомо з пояснювального листа, написаного топ-менеджером Statoil два роки потому, на зустрічі йшлося не лише про величезні перспективи співпраці між двома компаніями. Представник іранської сторони цікавився, чи не змогли б норвежці виділити додаткові кошти, не передбачені контрактом, для швидшого і вигіднішого досягнення їхніх цілей. У разі позитивної відповіді Statoil могла безперешкодно отримати контракт на розробку перспективного родовища Салман у Перській затоці. Хуббарда запевнили в тому, що така практика є прийнятною і багато інших компаній готові підкріпити свої прагнення «додатковими вкладеннями».

Попри те що фінансове обґрунтування, надане фахівцями Statoil, засвідчило неефективність розробки цього родовища, надходження пропозицій про неофіційні проплати не припинялося. Відкидаючи безліч рекомендацій іранської сторони, на початку 2002 року Хуббард все ж таки вирішив пристати на одну з них. Мехді Хашемі запропонував норвезькому колезі себе як політичного консультанта Statoil, однак наполіг, щоб договір про надання послуг було підписано з якоюсь англійською консалтинговою фірмою Horton Investment, очолюваною його 34-річним співвітчизником. У червні того самого року дві компанії підписали офіційну угоду терміном на 11 років. Згідно з документом Statoil мав виплатити впродовж зазначеного часу $15 млн за надавані послуги. Через чотири місяці після отримання політичного консультанта норвезька компанія оголосила про намір інвестувати $300 млн у розробку найбільшого в світі газового родовища, розташованого на території Ірану.

Таємні домовленості стали явними вже через кілька місяців, коли аудитори Statoil виявили, що компанія менш ніж за рік перерахувала за консультаційні послуги Horton Investment $5,2 млн — 30% суми, зазначеної у 11-річному контракті. Фахівців насторожив також той факт, що кошти переказували на рахунки в офшорних зонах, як потім з’ясувалося, на настійливу вимогу іранських партнерів. Підозри в сумнівності контракту підтвердилися у вересні 2003 року, коли норвезька газета Dagens Naeringsliv узялася за розслідування справи.

Кадрові жертвоприношення

Перші виправдання посадових осіб компанії тільки підклали дров до вогню. Запевнення в тому, що для успішної роботи в Ірані іноземним компаніям потрібно активно підтримувати різні соціальні ініціативи, звучали, по-перше, непереконливо, а по-друге, заінтригували представників контролюючих органів.
Голова Statoil Олаф Ф’єлл спробував взяти ситуацію під контроль, оголосивши внутрішню інспекцію всіх фінансових транзакцій з метою перевірки їхньої відповідності закону. Цим питанням одразу зацікавилися не лише внутрішні служби. Національне агентство із запобігання економічним злочинам також почало вивчати документи щодо 15-мільйонної угоди. Поліція висунула припущення, що під час оформлення угоди між Statoil та іранською владою були застосовані незаконні дії.

Ініційована керівництвом норвезького гіганта прес-конференція була покликана розвіяти сумніви громадськості в порушенні законодавства. Олаф Ф’єлл повідомив журналістам про рішення анулювати скандальний контракт, заявивши, що «Statoil не може піддавати сумніву свою прихильність до високих етичних норм і ставити під загрозу високу репутацію корпорації». Також стало відомо про відставку Хуббарда як основної діючої особи у назрілому скандалі. Публічний виступ Ф’єлла миттєво знизив вартість акцій його компанії на 0,75%.

Спробу згладити негативні наслідки від неоднозначного контракту зробила й рада директорів компанії. 15 вересня її голова Лейф Лоеддесоель виступив із заявою про низку важливих рішень. Насамперед керівництво компанії засудило горезвісний консалтинговий контракт і пообіцяло вжити низку заходів, які не дозволять у майбутньому менеджерам укладати сумнівні угоди. Утім рада директорів високо оцінила роботу в компанії генерального директора Олафа Ф’єлла і вирішила залишити його на обійманій посаді. Також не змінилася стратегія Statoil на закордонних ринках. Необхідною умовою для подальших дій за кордоном стала «їхня відповідність етичним нормам компанії».

Щоб такі рішення в майбутньому не розходилися з реальністю, було вирішено залучити до процесу укладання міжнародних угод зовнішніх аудиторів. Усі контракти компанії із закордонними організаціями мали ретельно вивчати фахівці й щокварталу передавати результати своєї роботи раді директорів.

Однак кадрових «жертвоприношень» уникнути все ж таки не вдалося. Через тиждень після екстреного засідання ради свої посади втратили Лейф Лоеддесоель і Олаф Ф’єлл. Поряд із рішенням Комісії з цінних паперів США про початок розслідування обставин угоди між Statoil і Horton Investment акції норвезької компанії знову знизилися в ціні, втративши 8% своєї вартості порівняно з початком вересня.

Пронесло

На цьому халепа найбільшого європейського нафтодобувача закінчилася. За результатами III кварталу 2003 року доходи компанії збільшилися на 32%. Багато в чому такий високий показник був зумовлений зростанням цін на нафту на світових ринках. Негайні рішення керівництва компанії про відсторонення трьох топ-менеджерів, що мали стосунок до сумнівної угоди, і відкритість у спілкуванні з медіа привели до зростання вартості акцій компанії як у Норвегії, так і в США. Щоб закрити тему іранського контракту і не доводити свою правоту в суді, Statoil у жовтні 2004 року вирішила виплатити $3 млн штрафу місцевій владі.

На відміну від багатьох інших кризових ситуацій, що зачіпали великі компанії, причиною виникнення проблем у Statoil не були невтримне прагнення влади, спрага наживи та фінансові махінації. Розпочавши розробку іранських родовищ, норвезька компанія прагнула лише знайти заміну джерелам своєї країни, що вичерпувалися, і зберегти тенденцію зростання виробництва. Бажання відкрити нові ринки не раз змушувало компанії стикатися з діями, що не завжди відповідали прийнятим на Заході етичним нормам.

Детальне розслідування різними контролюючими органами іранського інциденту показало відсутність будь-яких підстав для порушення кримінальної справи як проти компанії, так і проти окремих її праціників. Слідчі з’ясували, що в іранського чиновника, який нав’язав Statoil консалтингові послуги, не було жодних важелів впливу на місцеву владу, щоб сприяти успішному просуванню норвежців на новому ринку. Головною помилкою представників нафтовидобувної компанії, які брали участь у переговорах, стало порушення внутрішніх етичних норм, яке поставило під загрозу репутацію фірми.

http://kontrakty.com.ua

 
 
Copyright ©2008-2012 Straregies & Technologies